ПЕРШИЙ РАЗ В ПЕРШИЙ КЛАС
Малюкові незабаром йти у перший клас. І перше запитання , яке виникає у зв’язку з цим у батьків: наскільки дитина готова до майбутнього навчання? Виділяють багато компонентів «готовності» - фізичний розвиток, сформованість мотивації до навчання, готовність взяти на себе новий «соціальний статус», рівень розвитку інтелектуальної і вольової сфер.
Для того щоб діти успішно вчилися, з ними потрібно постійно займатися, розвивати в них логічне мислення. Сучасна школа покликана забезпечити загальний розвиток дитини шестирічного віку: формувати у молодших школярів уміння читати, писати, рахувати, користуватися книжкою та іншими джерелами інформації; формувати уявлення про навколишній світ; сприяти засвоєнню норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, виробленню трудових навичок.
Не лише вчителі в школі, але й батьки повинні вчити дітей порівнювати предмети, шукати аналоги предметів, явищ та дій за тими чи іншими властивостями. Родина — основа зростання здорової дитини, це світ, в якому людина навчається жити. Надзвичайно важливою на даному етапі постає проблема взаємодії школи і сім’ї, зміцнення їх зв’язків, покращення емоційного контакту між батьками, дітьми та педагогічними працівниками; заохочення до партнерських, демократичних стосунків, що є основою створення гармонійного середовища для розвитку особистості дитини.
Поради батькам щодо підготовки дитини
до навчання в школі
Психолого-педагогічна просвіта батьків розпочинається у дошкільному навчальному закладі, а продовжується у школі. Для встановлення ефективної взаємодії батьків та вчителів важливе місце посідає перша співбесіда з майбутніми першокласниками та їх батьками. Батьки мають пам’ятати, що основна мета проведення співбесіди – не тільки визначити готовність дитини до шкільного навчання, а й вказати батькам на важливість їх ролі як перших вчителів і експертів розвитку своєї дитини.
Одне з першочергових завдань сім’ї – забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Вона полягає в тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.
Значне місце у родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам треба пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, в результаті якої дитина пізнає багато нового.
Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей дитини); формування правильних моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовність поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.
Що таке шкільна зрілість?
Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.
Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років – це вміння виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, логічно запам’ятовувати, а також розвиток тонких рухів руки і їх координації.
Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і вміння тривало виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.
Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби у спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя.
Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатися у школі.
Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може піти до школи й успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду– знання, уміння, навички, звички.
Безсумнівно, що згодом кожна з них навчиться читати і рахувати і навіть стане грамотною, але до моменту вступу до школи важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність дитини до навчання.
Отже, оскільки шкільна зрілість, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої уразливості.
З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, стилю спілкування у родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.
Оцінити підготовленість своєї дитини до школи батькам допоможе наступний тест.
Тест: Чи готова дитина до школи ?
Чи хоче Ваша дитина йти до школи?
Чи думає Ваша дитина про те, що у школі вона багато дізнається й навчатися буде цікаво?
Чи може Ваша дитина самостійно сидіти над якоюсь справою, яка потребує зосередженості впродовж 30 хвилин (наприклад, збирати конструктор)?
Чи Ваша дитина у присутності незнайомих анітрохи не соромиться?
Чи вміє Ваша дитина складати розповіді за картинкою не коротші, ніж із п’яти речень?
Чи може Ваша дитина розповісти напам’ять кілька віршів?
Чи вміє вона відміняти іменники за числами?
Чи вміє Ваша дитина читати по складах або цілими словами?
Чи вміє Ваша дитина рахувати до 10 і назад?
Чи може вона розв’язувати прості задачі на віднімання й додавання одиниці?
Чи правильно, що Ваша дитина має тверду руку?
Чи любить вона малювати і розфарбовувати картинки?
Чи може Ваша дитина користуватися ножицями і клеєм (наприклад, робити аплікації)?
Чи може вона зібрати пазли з п’яти частин за хвилину?
Чи знає дитина назви диких і свійських тварин?
Чи може вона узагальнювати поняття (наприклад, назвати одним словом овочі: помідори, морква, цибуля)?
Чи любить Ваша дитина самостійно працювати – малювати, збирати мозаїку тощо?
Чи може вона розуміти і точно виконувати словесні інструкції?
Кожна позитивна відповідь оцінюється в 1 бал. Результати тестування залежать від кількості позитивних відповідей на запитання тесту. Отже, якщо їх:
15 – 18 – дитина готова йти до школи. Ви не дарма з нею працювали, а шкільні труднощі, якщо і виникнуть, можна легко подолати;
10 – 14 – ви на правильному шляху, дитина багато чого навчилася, а запитання, на які ви відповіли "ні”, підкажуть Вам, над чим іще потрібно попрацювати;
9 і менше – почитайте спеціальну літературу, постарайтеся приділяти більше часу заняттям з дитиною і зверніть увагу на те, чого вона не вміє.
Результати можуть Вас розчарувати. Але пам’ятайте, що всі ми – учні у школі життя. Дитина не народжується першокласником, готовність до школи– це комплекс здібностей, що піддаються корекції. Вправи, завдання, ігри, обрані Вами для розвитку дитини, легко і весело можна виконувати з мамою, татом, бабусею, старшим братом – з усіма, хто має вільний час і бажання навчатися разом з дитиною. Добираючи завдання, зверніть увагу на слабкі місця розвитку дитини. Але потрібно це робити негайно, бо якщо залишити цю проблему поза увагою зараз, то в майбутньому вирішити її буде значно важче.
ДИТИНА, ЯКА ЙДЕ В ПЕРШИЙ КЛАС,
ПОВИННА ЗНАТИ І ВМІТИ
Матеріали для визначення рівня психосоціальної зрілості.
(Приклади запитань.)
1.Назви своє прізвище, ім’я, по батькові.
2. Назви прізвище, ім’я, по батькові мами й тата.
3.Ти дівчинка чи хлопчик?
4.У тебе є брат, сестра? Хто старший?
5.Скільки тобі років? А скільки буде через рік?
6.Де ти живеш? Назви свою домашню адресу.
7.Ким працюють твої тато й мама?
8.Ти любиш малювати? Якого кольору цей олівець? А стрічка, сукня?
9.Яка зараз пора року – зима, весна, літо чи осінь? Чому ти так вважаєш?
10.Яких тварин ти знаєш?
Матеріали для перевірки розвитку фонематичного слуху та інтелектуальних здібностей.
1.Впізнавання предметів за їх ознаками.
2.Виділення суттєвих ознак предметів.
3.Порівняння та узагальнення предметів.
4.Визначення послідовності подій.
5.Визначення відношення між предметами типу «рід – вид».
6.Здійснювання розумових операцій аналізу та синтезу.
7.Визначення відношення між предметами типу «частина – ціле»
8.Використання операцій логічного мислення для виконання завдань в незнайомих ситуаціях.
9.Вміння називати звуки в словах.
10.Перевірка знання букв; перевірка читання.
11.Підбір протилежних за значенням слів.
12.Складання речення за малюнком з 3-4 слів.
Матеріали для перевірка математичних знань
1.Лічба в межах 10 в прямому та зворотному порядку.
2.Наступні і попередні числа:
3.Впізнавання цифр.
4.Розв’язування прикладів (+, - 1)
5. Поняття більше – менше
вузьке - широке
довше – коротше
вище – нижче.
6.Порівняння чисел.
7.Геометричний матеріал (квадрат, прямокутник, трикутник, чотирикутник, круг.)
8. Задачі( складання та розв’язування простих задач).
9.Задачі з логічним навантаженням.
Тест
"Батьки майбутнього першокласника"
(тест складений на основі тесту Г. Бардієра)
Інструкція. У кожній парі тверджень виберіть твердження під літерою "а" або "б". Твердження:
1. а) Якщо дитина не хоче, її завжди можна змусити.
б) Не слід нав'язувати себе дитині, якщо вона чогось не хоче, краще подумати, чому вона не хоче цього робити.
2. а) Відмови бувають звичайно у дітей, які не звикли до слова "Треба".
б) Насильницькі методи множать на дефекти особистості і небажані форми поводження.
3. а) Дітей не повинні цікавити емоції та внутрішні переживання дорослих.
б) Емоції дорослих незалежно від їхньої волі впливають на стан дітей, передаються їм, викликають відповідні почуття.
4. а) Дитина не повинна ніколи забувати про те, що дорослі старші, розумніші, досвідченіші за неї.
б) Співпрацювати з дітьми - означає бути з ним "на рівних", у тому числі співати, грати, малювати тощо.
5. а) Підкреслюючи помилки дитини, ми рятуємо її від них.
б) Негативна оцінка шкодить благополуччю дитини.
6. а) Роблячи щось, дитина має усвідомлювати, хороше воно чи погане з погляду дорослих.
б) Дитина не боїться помилок або невдач, якщо знає, що її завжди приймуть і зрозуміють дорослі.
7. а) Дітей треба вчити, указуючи на підходящі приклади.
б) У дітей зароджуються комплекси, коли їх з кимось порівнюють.
8. а) Дитина повинна постійно бути предметом уваги симпатій дорослих.
б) Дитина, оточена усюди симпатією й увагою, обтяжена неприємними переживаннями роздратуваннями, тривоги або страху.
9) а) Чим старша дитина, тим важливіші для неї знаки уваги і підтримка дорослих.
б) Дитині будь-якого віку для емоційного благополуччя необхідні дотики, жести, погляди, що виражають любов і схвалення дорослих.
Обробка отриманих результатів. За кожну обрану відповідь "б" додайте собі 1 бал. підсумуйте отримані бали.
Якщо ви набрали 7 і більше балів, то можна стверджувати, що ви готові надати правильну допомогу своїй дитині в процесі її адаптації до навчання в школі. У вас є необхідний запас психолого-педагогічних знань, а також ви чудово "відчуваєте" свою дитину і вам, і вашій дитині можна тільки позаздрити!
Отримані 4-6 балів свідчать про те, що ваші вчинки по відношенню до дитини не завжди надають їй очікувану допомогу. скоріше ви відноситеся до керівника своєї дитини, а не людини, яка ненав'язливо "супроводжує" її в процесі адаптації до школи. Але не все втрачено: вам будуть корисними поради педагога і психолога (ви зможите до них прислухатися!). Придивіться до себе: чи не занадто ви авторитарні зі своєю дитиною?
набрані 3 і менше балів припускають, що ви, за все, не усвідомлюєте роль батька в процесі адаптації дитини до школи. І якщо ви дійсно хочете допомогти своїй дитині, то займіться цим питанням.
Готовність дітей до школи
Для будь-якої дитини початок шкільного життя часом дуже важке. Адже йому доведеться існувати в незнайомій обстановці, спілкуватися з незнайомими людьми. І це турбує практично кожного першокласника. Ось і треба правильно підготувати дитину до початку шкільного життя. Сьогодні дуже актуально стоїть питання, коли віддавати дитину в школу .
Без сформованості основних психічних функцій розвиток навичок рахунку та письма неможливо. Дитина повинна бути готова до школи інтелектуально.
Готовність дитини до школи
У дитини має бути розвинене увагу. Першим необхідним елементом довільної уваги є вміння дитини діяти за правилами. Семи річна дитина не може зосередитися на не цікавою, але обходимой діяльності. Це викликає тривогу у батьків.Розвиток пам'яті важливий елемент у підготовці до школи. 6-7 річній дитині цілком доступно запам'ятати від 2 до 5 слів не пов'язаних за змістом за перший раз. Процес формування довільного запам'ятовування вважають завершеним до 7 років. Зверніться за консультацією до невропатолога, якщо дитина не може запам'ятати більш 3 слів з четвертого разу.До 7 років у дитини вдосконалюється мислення. Він вчиться маніпулювати предметами - розвивається наочно-дієве мислення; образами і предметами - наочно-образне мислення. Граючи в ігри, наприклад, «Знайди скарб», «Лабіринти» та ін формуються передумови логічного мислення, продовжує формуватися сприйняття. До 14 років їх формування остаточно завершується.В цей час уяву стає активним (довільним) і виконує афективно-захисну роль. Уява оберігає від травм і важких переживань легкоранимої душу дитини.До навчання в школі дитина повинна бути готовий психологічно. Це об'єднання інтелектуальної, мотиваційної, вольової, комунікативної готовностей.Інтелектуальна готовність це розвиток уваги, пам'яті, уміння подумки аналізувати, узагальнювати, встановлювати зв'язок між подіями і явищами. Дитина в 6-7 років повинен знати: Назва країни, в якій він живе і її столицю, а також назва міста та адресу проживання. Він повинен знати пори року, назва місяців і їх послідовність, основні ознаки, назвати дні тижня. А також він повинен знати імена і по батькові своїх батьків, де вони працюють, що бабуся і дідусь це батьки тата або мами. Коротше, дитина повинна вміти орієнтуватися в найближчому оточенні, в просторі, у часі.
Мотиваційна готовність це бажання дитини навчитися чомусь новому, інтерес до нових знань, готовність до зміни соціальної позиції. Розповідаючи про школу, про вчителів, про знання, які набувають в школі, викликають у дітей інтерес і бажання вчитися, створюють позитивне ставлення до школи.Дитина шкільного віку повинен вимовляти всі звуки і розрізняти їх на слух, використовувати іменники, синоніми, антоніми; задавати питання і відповідати на них. Вміти складати розповіді, правильно об'єднувати предмети в групи.
Всього дитина вміти не може і це нормально, на те він і дитина. Не дорікає його цим.
Розподіляємо час правильно
Весь день з'їдають уроки. Вони, немов хижаки, позбавляють малюків улюблених ігор, спілкування з друзями, прогулянок з близькими людьми. Поступово отруюючи дитяче життя, домашні завдання, врешті-решт, стають важкою повинністю, майже покаранням. А це вже небезпечно, адже від розпачу лише один крок до небажання вчитися.
Звідси висновок: витрата учнем непомірне великої кількості часу на приготування уроків — сигнал неблагополуччя — явище ненормальне і неприпустиме.
То як бути з часом?
Які причини тривалого, невідступного, розпачливого і безпомічного сидіння за виконанням домашнього завдання?
Спробую відповісти на ці запитання.
Чітке встановлення часу для занять
Посадити малюка за уроки... Хто з вас не знає, що часто це досить копіткий і тривалий процес. Тому з перших днів навчання дайте відчути маленькому школярику: яка б не була надворі погода, яка б цікава передача не йшла по телебаченню, які б приємні гості не прийшли з візитом — уроки мають бути зроблені і зроблені добре.
Тут дуже важливо виробити звичку до ретельності занять, тобто чітко встановити час для їх виконання і починати роботу завжди в один і той самий час. Малюк має твердо засвоїти: відступити від цього правила можна лише через якісь надзвичайні обставини.
Погодьтеся, якщо ми хочемо привчити дитину мити шию або чистити зуби, щоранку день за днем невблаганно змушуватимемо її це робити доти, поки процедура не стане звичкою. Навряд чи ми відкладемо умивання на зручний для дитини час і, звичайно, завжди зуміємо наполягти на своєму.
Але куди зникає батьківська непохитність, коли справа стосується уроків?
Люблячі мами і тата найчастіше втрачають свою владу і підкоряються синові чи доньці, бажання яких стають головними. Зателефонували — і можна півгодини побалакати з другом, показують цікаві мультфільми — ще на трішечки відкладемо заняття, друзі кличуть на вулицю (гуляти ж потрібно!) — і батьки дозволяють перенести уроки «на потім».
Що ж виходить? Сумна картина. Малюк береться до роботи пізно, до того ж утомлений, сильно збуджений, розсіяний і у стані «цейтноту». Добре, якщо він встигне хоч як-небудь виконати уроки на завтра, щоб прийти в школу ледь підготовленим.
Хочете знати, до чого призводить подібне поводження з домашнім завданням? Будь ласка: виховує в школяра ставлення до уроків, як до справи другорядної, посередньої. То чи варто дивуватися, якщо незабаром у першокласника виникнуть невдачі у такій «незначній» справі як навчання.
Повага до розумової праці
Безумовно, правильно роблять ті батьки, які з перших шкільних днів дають зрозуміти дітям: уроки за своєю важливістю знаходяться на одному рівні із найсерйознішими і найважчими дорослими заняттями, що потребують зосередженості. Не треба приховувати своєї поваги до розумової праці першокласника, а навпаки, намагайтеся всіляко демонструвати її. Повірте, дитина зуміє гідно оцінити це.
Якщо раніше у малюка не було справ, котрі дорослі не могли б перервати або зовсім скасувати за власним розсудом, то тепер він навчається; йому не можна заважати працювати, не можна турбувати без потреби, не можна шуміти. Тому телевізор вимкнений або його дивляться в іншій кімнаті, приглушивши звук, ходять тихо, розмовляють неголосно. Будьте певні: навіть страшенний пустун і «непосида» стане менше вертіти головою, підхоплюватися і відволікатися, якщо переконається в повазі до його розумової праці.
Сталість робочого місця
Хтось може заявити: «Яка різниця, де учню готувати уроки? Аби було зручно сидіти і ніхто не чинив перешкод, ось і все». Виявляється, різниця є.
Справа в тому, що у будь-якої людини (а в дитини тим більше), виробляється установка не тільки на певний час, але і на певне місце для роботи. Коли вона зміцнилася, буває достатньо сісти за звичний стіл, як виникає бажання швидше взятися до роботи.
Тому правильно роблять у тих сім'ях, де на початку навчання купують не тільки необхідні шкільні речі, але й письмовий стіл із полицею для книжок. Якщо житлові умови цього не дозволяють, треба виділити дитині якесь постійне місце, щоб вона могла завжди тримати там книги і зошити, не перекладаючи їх туди-сюди залежно від потреб домашніх.
Як облаштувати робоче місце школяра
Письмовий стіл краще поставити далі від батареї парового опалення, але не зовсім далеко від вікна. Не під кватиркою, але так, щоб її можна було час від часу тримати відчиненою. Адже свіже повітря необхідне для розумової праці.
Дуже важливо правильно підібрати стіл і стілець. Якщо дитина сутулиться — затримується її інтелектуальний розвиток, тому що кровоносні судини передавлені і мозок недоодержує кисню. Крім того, сутула постава погіршує настрій, створює передумови до депресії. До того ж, згорблена людина просто некрасива. У Японії, наприклад, із сутулими навіть не вітаються, вважаючи їх нечемними.
Намагайтеся, щоб світло від лампи падало на письмовий стіл зліва, тоді ручка не відкидатиме тіні. А за уроки садовити малюка треба не голодним, але щоб він і не переїв.
Включення в роботу
Зізнайтеся чесно, чи із задоволенням ви займаєтеся важкою, необхідною, але не занадто захоплюючою справою? Звичайно, ні. І найважчим виявляється початок — період включення у роботу. Змусити себе взятися за неї, а потім виконувати з повною віддачею непросто навіть дорослому. Ми відтягуємо час, знаходимо якісь, нібито потрібні, справи, аби віддалити неминуче заняття, і тільки накопичуємо внутрішнє роздратування. А потім, уже взявшись до роботи, витрачаємо сили: не стільки на неї, скільки на подолання свого невдоволення. Проте, усім прекрасно відомо, поступово роздратування згасає. Ми втягуємося у справу і вона проходить без примушування, без насильства над собою, найчастіше навіть з цікавістю: нудне стає захоплюючим.
Подібне відбувається і з дітьми. Початковий період роботи для них важкий і неприємний, а вольових ресурсів у малюків значно менше, ніж у дорослих.
Тому включення в роботу — це та стадія виконання домашнього завдання, яка вимагає серйозної уваги батьків із перших місяців шкільного життя дитини.
Подивіться, як ваші діти беруться за уроки, скільки часу проходить із моменту сідання за стіл до тієї хвилини, коли справді починається робота. Мабуть, хвилин п'ятнадцять, а буває і набагато більше.
Чому? Дитина відволікається. Звичайно в маленького школяра існує кілька приводів для відволікання.
Один із них, на перший погляд, діловий. Спочатку треба знайти потрібний підручник чи зошит, потім заточити олівець. Раптом виявляється, що в ручці скінчилася паста, а лінійку залишив у класі. Потім з'ясовується, що завдання з математики забув, треба подзвонити товаришу. Час йде, а робота не почалася.
Буває і так, що малюк зовсім не виявляє ніяких зовнішніх ознак діяльності, а просто сидить, дивлячись у підручник. Можливо, він міркує над розв'язанням важкої задачі? Швидше за все, просто не включився в роботу, або мріє про щось приємне, або байдуже дивиться в одну точку.
Третій привід — гра. Навіть всівшись готувати уроки, малюк легко може загратися, побачивши на столі олов'яного солдатика, який залишився з учорашнього дня, деталі конструктора, іграшкову машинку.
При цьому в гру малюк втягується непомітно для самого себе. Спочатку треба було відсунути солдатика, щоб він не заважав відкрити зошит. Солдатик упав. Хотів підняти його, але на очі потрапила машинка. Миттєво виникла думка: посадити солдатика в машинку. У результаті заняття скінчилися, почалася гра.
У будь-якому із цих випадків процес включення в роботу переривається і щоразу доводиться починати наново. Якщо часті відключення стають звичайною справою, готування уроків так і не виходить із початкової стадії і перетворюється в щоденні ненависні, але неминучі тортури.
Чи можна позбавити маленького трудівника страждань? Звісно!
Створіть звичку — «пусковий механізм», відпрацюйте незмінний порядок підготовки до виконання домашніх завдань. Перед заняттями приберіть зі столу все зайве і приготуйте тільки необхідне для роботи. Визначте постійне місце для кожного предмета. Домовтеся: усі допоміжні речі, якими доведеться користуватися (лінійку, гумку, олівець та інші дрібниці) — класти праворуч від себе. Підручники і зошити — ліворуч. Те, що сьогодні вже не знадобиться, одразу вкладати в портфель, якщо це потрібно наступного дня в школі, або прибирати в чітко визначене місце: ящик столу, на поличку. І так щодня.
Спробуйте. Правила прості, але вони обов'язково допоможуть швидкому переключенню уваги дитини від інших занять - їжі, гри, читання — до навчальної діяльності.
Тривалість безупинної роботи
Не поспішайте засмучуватися. Виявляється, тривалість безупинної роботи в цьому віці — дуже важлива обставина. Недарма шкільне навчання передбачає десять-п'ятнадцять хвилин перерви після кожних сорока або сорока п'яти хвилин занять.
Що ж відбувається, коли напруження більш тривале? Першокласник просто перестає засвоювати матеріал. А справа тут не в його бажаннях, а в його можливостях. Малюк дуже хотітиме виконати вимогу мами або тата, він може сумлінно сидіти і дивитися в книгу, намагаючись запам'ятати правило, і нічого не вивчити. Він може старанно переписувати вправу і робити при цьому усе більше помилок.
Чому? У шести-семирічних дітей ще недостатньо сформована довільна пам'ять, здатність до тривалого зосередження і до розумової напруги. Малюку обов'язково потрібний відпочинок. І не просто перепочинок, а розминка з рухами. Причому в домашніх умовах втома звичайно настає швидше, ніж на уроці. Адже в класі види роботи постійно змінюються, відбувається взаємодія між вчителем і учнями, виникають динамічні паузи... Вдома ж дитина залишається наодинці з книгою і зошитом. Отже, і перерви в домашній роботі треба робити частіше. Тридцять хвилин зосередженості — п'ятнадцять відпочинку.
«Як бути з часом? Як його планувати?» — запитаєте ви. Здібна самостійна дитина готує уроки швидко. Проте і вона має трудитися в першому класі мінімум півтори години, у другому — дві, а в третьому — три години вдома.
Можливості дитини
Але, безумовно, потрібно враховувати можливості малюка, його особливості і ступінь труднощів завдання. В одних дітей вже через двадцять хвилин роботи помітно збільшується кількість помилок, вони стають неуважними. Це значить, що спочатку їм варто робити перерви частіше, через кожні двадцять хвилин, і потроху збільшувати безперервність роботи, додаючи три-п'ять хвилин. В інших малюків виснаження настає ще швидше, але не в усіх видах роботи однаково. Припустимо, нелегко дається читання, і вже після десяти-п'ятнадцяти хвилин можна побачити ознаки втоми: букви плутаються, слово ніяк не складається, язик «заплітається»... Що стосується математики, праці, малювання, малюк може із задоволенням працювати і тридцять хвилин, зовсім не нервуючи і не дратуючись.
Що ж робити турботливій мамі в цьому випадку? Звичайно, по-різному дозувати час роботи. Читання припиняти раніше, ніж настане втома і буквар почне викликати негативне почуття. У малюванні зовсім не робити перерви, тому що там, де дитина відчуває задоволення, стомлюється вона не скоро.
І ще кілька порад, як раціональніше розподілити час уроків. Якщо малюк швидко втомлюється, нехай починає зі складнішого; якщо витривалий — із легкого. Вірші вчити в будь-якому випадку краще наприкінці заняття. Бажано через годину-півтори прочитати вивчене напам'ять або навіть переписати від руки, щоб розвивалася моторна пам'ять.
Якщо не розв'язується задачка, не засмучуйтеся: нерозв'язане найкраще розвиває мислення. Груба помилка — робити щось за дитину. Міркуванням, малюнком, схемою, маніпуляціями з предметами спробуйте наштовхнути її на правильну думку, підведіть до правильної відповіді.
Підтримуйте свого малюка, не забувайте про його можливості. Майте на увазі, що дитина майже завжди хоче виконати ваші вимоги! Її відмова, негативна реакція, як правило, викликана неможливістю їх виконання.
Темп діяльності
Ще одну дуже важливу річ необхідно враховувати батькам при виконанні їхньою дитиною домашнього завдання: темп діяльності.
Ви, звичайно, помічали: ті самі операції за умови однакового рівня підготовки різні діти роблять з різною швидкістю. Що робити мамі, якщо син повільно пише, повільно відкриває зошит і закриває книжку, якщо в нього значні проміжки між окремими діями? Звичайно домашні виснажують бідолаху даремно: чим більше підганяють, тим сильніше він нервується; частіше помиляється, знову і знову переробляє вправи. Втома стрімко накопичується, а швидкість роботи неухильно сповільнюється.
Вихід простий: треба терміново вчити малюка свідомо контролювати темп своєї діяльності. Починати найкраще з таких завдань, які він сам може оцінити, де кінцевий результат очевидний, наприклад, із письма, малювання або праці. Головне, щоб робота поділялася на частини, тоді кожний етап піддається критичному аналізу. Під час письма на початку навчального року зручно контролювати рядок, далі фразу або абзац. У малюванні — зображення окремих предметів або початковий начерк, ескіз, штрихування.
Але перш ніж задати малюку потрібний темп, неодмінно точно визначте його можливості. Інакше можна поставити нездійсненне завдання і отримати зворотний результат.
Замість досягнення успіху малюк втратить віру в себе, його дії стануть хаотичними, нецілеспрямованими.
Давайте проаналізуємо повсякденне заняття першокласника. Дитина сіла писати палички. Робить вона це повільно, але зовсім не тому, що лінується. Вона просто боїться помилитися, тому всю увагу звертає на правильність роботи й керувати швидкістю не може. Справді, завдання перед малюком поставлене важке:
• потрібно дотримуватися відстані між паличками, їх однакового, заданого зразком розміру;
• потрібно не випускати з поля зору орієнтири — горизонтальні і вертикальні лінії зошита;
• потрібно «малювати» палички не сильно, якщо надавити — папір рветься, але і не слабко — зовсім нічого не видно.
Бачите, скільки різних цілей, скільки усього доводиться контролювати дитині. А дії до автоматизму ще не доведені. Як же вчинити мамі, яка сидить поруч і прекрасно розуміє, що за такої швидкості на писання паличок піде весь час, відведений на уроки? Треба навчати дитину контролювати свої дії в часі.
Немає коментарів:
Дописати коментар